В гості до Потоцьких [may-2016]

Або інша, довша назва – “RzeszówMarkowaŁańcutJarosław“.
Для порівняння величини місць, куди я планував їхати, як завжди, мав таку табличку:

trip-may-09_table

Ще ранком 9-го в Кракові я мав справи, і тому вирішив поїхати в Жешув після обіду. Вирішив глянути ще разок місто, бо щось не запам’ятав його з 2015го року, переночувати і потім вже на Ланьцут.

Ніби як початкова мета поїздки 🙂 Але вийшло не зовсім так, хоча й не вплинуло на якість поїздки.

Day 1: Kraków – Rzeszów [May-09]

Вертаючись попереднього тижня з Жешова, я заплатив 30 зл. в автобусі від NeoBus. Якось не задумався зразу, але коли шукав автобуси на нову поїздку то згадав, що онлайн-замовлення однаково як в NeoBus так і в PolskiBus завжди з знижками (промоційні замовлення тільки онлайн). Ну то без вагань замовив квиток за 18 зл, який би мені коштував знову 30 зл. як би я не резервував. Знання = Економія. Стартував я 12:25 (G13). Здається то був другий раз в житті коли їхав в автобусі на 2-му поверсі. Крісла зручні, з підніжками, як мені невролог і прописав, але вузько між кріслами. І полички на горі вузькі, що й рюкзак не йде. А між ноги за тісно. Зрозумів я, що зекономили на малих, але потрібних речах, а зате автобус великий, об’ємний і має два поверхи.

В Жешові був однойменному хостелі, де за ніч беруть 40 зл.

 

 

 

 

Міст колись

і міст тепер (здається не той самий, але ну ви зрозуміли 🙂 часи … ):

 

Це фото вже ранком 10-го зроблено, в 5:44 🙂

 

Інші фото тут:

Day 2: Rzeszów – Markowa – Łańcut – Jarosław [May-10]

 

Вже в Жешові, відпочиваючи в хостелі “Rzeszów” 🙂 я глянув карту і згадав, що Маркова неподалік. Туди я планував поїхати з Ланьцута, але не знав, що з Жешува також є автобус через Krasne – Kraczkowa – Albigowa. Трохи вагався, бо там не дуже вигідна транспортна розв’язка:

  • Якщо б я поїхав в Ланьцут, потім в Маркову то назад би мені знову треба було вертатись в Ланьцут. А такі повороти не припустимі згідно моїх туристичних принципів.
  • Якщо б я все одно поїхав так і поїхав рано то вечором з Маркови виглядало, що нема автобусів до Ланьцута (я не знав, але він був). І тоді я думав собі, що буду змушений їхати до Przeworsk-a, і таким чином обходити Ланьцут, що взагалі не в моїх планах.
  • Крім того, дорога з Маркови до Пшеворська, об’їздить багато сіл, і загалом довго.
  • Ну і тоді мені тільки дорога до Ярослава.

Markowa

Знайшов, що було два автобуси до Маркови – на 6:40 та 7:10. Рано встав, підійшов до автовокзалу, взнав, що автобус на 07:10 є, а раніше нема. Пройшовся до іншої автобусної станції, взнав що там таких автобусів теж нема, вернувся назад до автовокзалу. Дочекався автобуса і за 6.20 зл. поїхав до Маркови.

Хочу відмітити, що по-дорозі бачив багато плантацій яблук, вишень, горіхів. Також, не зважаючи що села, всюди гарні “вистрижені газончики”.

Власне чому Маркова? Тому, що неподалік від мого (Молодків, Надвірнянського р-ну) є такого ж наймення є село – Маркова, Богородчанського р-ну. Хоча дане село не має ніяких офіційних зв’язків з тою польською Марковою, я все ж таки підозрюю, що однакові імена мають щось за собою. Я просто того, ще не бачу.

Ось, що пише Вікі:

Wieś lokowana na surowym korzeniu, na co wskazuje karczunkowy charakter osadnictwa, gdzie zwarte obszary leśne na tym terenie w średniowieczu ciągnęły się od Łańcuta aż po Handzlówkę, lokowaną w roku 1381[3][4]. Markowa była lokowana w XIV w. jako Markhof na prawie niemieckim i zasiedlona osadnikami z Górnej Saksonii, Łużyc i Dolnego Śląska, sprowadzanymi przez Kazimierza Wielkiego po przyłączeniu tych ziem do Korony

Отже польська Маркова була вже від 1381-го року (Markhof/Markenhof/Markhow). А українська/богородчанська Маркова була від 1487-го. Подальші дослідження я проведу в окремому блозі, але на разі, мені було цікаво просто відвідати село.

Йшов фоткав костьол, і подумав, що от як би якийсь поляк приїхав в мої села – Молодків чи Маркова, то на нього б точно дивились як дурного, чого фоткати церкви? Ну то таке …

Моє око на всякі символи має вже досвід6 тож нічого не знаючи, але ось підозрюючи, сфоткав я паркан 🙂 навколо костьолу Святої Дороти в Маркові, точніше один із стовпів, які повторюються.

Я не знав той знак/символ JHS, його також видно на фронтальній частині костьолу. Виявляється, це христограма.

W kulturze zachodniej występują wymienne złożenia: “IHS” oraz “IHC” będące odpowiednimi (pierwsza, druga i ostatnia) literami (jota-eta-sigma) greckiego imienia Jezusa: ΙΗΣΟΥΣ (Ἰησοῦς) (czyt. Iesu:s). Napis ten wraz z krzyżem podobno miał ujrzeć cesarz Konstantyn Wielki w czasie wizji przed bitwą z Maksencjuszem w 312 r. przy moście mulwijskim. Skrót w formie “IHS” po raz pierwszy pojawił się na monetach Justyniana II na przełomie VII–VIII wieku

Do rozpowszechnienia monogramu w katolickiej Europie przyczynili się franciszkanie, przede wszystkim obserwanci. Jako zwykłego przedmiotu czci szeroko pokazywanego i tłumaczonego podczas przepowiadania używał go w XV w. św. Bernardyn ze Sieny. Dzięki jego działalności akronim zaczął pojawiać się na szatach liturgicznych, w sztuce kościelnej i dekoracjach architektonicznych

Ну і тепер зовсім зрозуміло, чому папа має такий герб:

 

Крім того, ось в списку специфічних гербів, я знайшов такий польський шляхетський герб – Bollo:

Так як пишуть, що такий герб мали тільки Болло, а в історії костьолу не згадують таких засновників, цікаво стає. Неоднозначно. Чи представники роду Болло були дуже побожними і мали право на такий символ в своєму гербі? Чи то вони якось приклались до будови того костьолу? Чи щось інше в історії було?

Далі, крокуючи по Маркові, вище від костьолу, знаходиться цвинтар.

Трохи ранішньої роси – завжди люблю її фоткати. В ній як весь всесвіт ховається після ночі сну.

Крім того, як я прочитав перед тим як їхати, в Маркові жила відома сім’я Ulm-ів, яка в часи війни переховувала багато євреїв і за то німецькі фашисти замордували всю сім’ю. Такі речі треба знати, такі речі треба пам’ятати, таку людяність треба шанувати.

А ще, з цвинтаря було добре видно, багато вітряків, які неподалік працюють. В Польщі, по цьому питанню активні суперечки – адже вітряки дуже близько бувають біля поселень, я люди скаржаться на постійний гул. Про цю проблему, я також згадував в попередній публікації про подорож в північно-західну Польщу.

Ну і більше фото тут:

Обережно 🙂 !!! 60% фоток – Хрести на цвинтарі.

Прізвища, які найбільше зустрічаються на цвинтарі в Маркові: Szajer, Bar, Lonc/Loncowie, Szylar, Szpytma, Ulm, Kuźniar, Kielar, Kud, Olbrycht, Dytko, Balawejder, Sadleja, Homa.

Ще була ідея також відвідати Gać – місце, де знайшли поховання Пшеворської культури. Власне, я знав про цю культуру раніше, але думав, що епіцентр в Пшеворську. Знову ж таки, автобус туди був, але звідти мені знову або вертатись в Ланьцут або їхати на Пшеворськ, і забувати про Ланьцут.

Автобус з Маркови до Ланьцута мав бути в 9:23 але був десь в 9:35. До Ланьцута доїхав швидко. 3зл.

Łańcut

Власне то була головна мета поїздки. Потинявся я спочатку околицями центру.

 

 

 

До поїздки, я вже був частково підготовлений, бо вивчав історію деяких родів польської шляхти і як наслідок їхні герби мені були вже візуально знайомі. Впізнав я герб Потоцьких (Pilawa) і на такій от кареті:

і на костьолі:

 

Лавочка братів Станіслава і Яна Цетнарських, бурмістрів міста.

 

Єврейська синагога, яка от от розвалиться від тріщин, то її ремонтують.

 

А потім пішов до палацу Потоцьких. Там вхід з гідом коштував 28 зл., але то було того варте. До слова за 28 зл. в Перемишлі я мав нагоду ніч переночувати, а тут тільки в палаці 2.5 години ходити 🙂

 

Побудував палац Станіслав Стадницький в 1610му році, але найбільша розбудова палацу відбулась за Станіслава Любомирського в період 1621-1641, після Смерті Станіслава в 1783му році, замком керувала його жінка – Ельжбета, княгиня маршалкова Любомирська (з Чарторийських).

При вході в палац, видніється герб Любомирських (Szreniawa bez Krzyża), який подібний до гербу Стадницьких (Szerniawa) також.

 

Ось як виглядає герб Стадницьких (Szreniawa):

 

Ельжбета і Станіслав не мали хлопців, тільки дочки. Тому три дочки віддались за Потоцьких. І в 1816, після смерті Ельжбети замком керували її внуки Alfred(Wojciech) i Artur Потоцькі. В 1830-му році, Ланьцут став ординацією (для ординації передбачався спеціальний статут, згідно з яким увесь маєтковий комплекс переходив у спадок до старшого сина, до успадкування ординації жінки не допускалися) і разом з тим Альфред став єдиним спадкоємцем палацу. Артур отримав Krzeszowice.

А ще тут, пише, що сестра Альфреда – Юлія, вона ж дочка Ельжбети і Станіслава, вона ж жінка Яна Потоцького, була організаторкою масонських лож для жінок. І ще Ельжбета також була організаторкою. І ще пише, що в палаці вічно живучі мешканці – “Блакитна Дама” (Ельжбета), “Біла Дама” (Юлія) і “Диявол Ланьцуцький” (Станіслав Стадницький, бо був відомим як авантюрист і скандаліст).

Власне про Яна – при вході, на одному із стовпів при вході в палац, ось така от табличка:

Що мене реально здивувало при вході в палац, так це підсвічник:

Я собі спочатку подумав, що в палаці Потоцьких робить єврейський підсвічник? Подумав, та й пішов далі по палацу.
В мене нема на разі даних, що Потоцькі чи Любомирські були євреями Ашкеназі. Але знаючи ДНК-дослідження поляків, тепер я вже нічому не дивуюсь. Просто хочу розібратись в історії.

Мено́ра — золотий семистовбурний світильник (семисвічник), який, згідно з Біблією, містився в Скинії Зборів під час поневіряння євреїв пустелею, а потім і в Єрусалимському храмі до моменту руйнування Другого Храму.

Ханукія або менора Хануки (‎«ханукальний світильник» (дев’ятисвічник)) – світильник, який запалюють протягом восьми днів свята Ханука. Запалювання ханукії – головний обряд свята – символізує духовну стійкість і перемогу святості над нечистотою, світла над темрявою навколишнього. Вісім її світильників, в які колись наливали олію, а зараз, як правило, вставляють свічки, символізують чудо, яке сталося в часи повстання і перемоги Маккавеїв над греками. За переказами, єдиного глечика з освяченою олією, знайденого в опоганеному Храмі, вистачило на вісім днів горіння Менори. Дев’ятий світильник, шамаш, у традиції російськомовного єврейства званий «служкою» – помічник, призначений для запалювання інших свічок.

Отже в Палаці Потоцьких, при вході, знаходиться 1.5-метрова ханукія. Чому б це?

І ось ще таке знайшов в Інтернеті:

Подлинных средневековых хануккальных светильников сохранилось немного. Они датируются 12–15 вв. и происходят, в большинстве своем, из франко-германских еврейских общин. В основном об особенностях хануккий этого периода можно судить по упоминаниям о них в трудах еврейских философов и раввинов и по изображениям в иллюстрированных рукописях.

І ще таке найшов про дані за період 2СВ:

From the Lancut Yizkor book I learned that the Lancut Jassems were very active in the community, in particular in the Poalei Zion (labor Zionist movement) and in a Yiddish theatre. Lloyd’s ancestors were kosher butchers, who reportedly catered to the palace of the local Polish aristocratic family of the Potockis. It is thanks to Count Alfred Potocki’s intervention that the Nazi’s plans of annihilating the local synagogue were abandoned and the structure was preserved. Potocki was said to have helped save some Jews by employing them on his land and pretending that they were indispensable for meeting the Nazi imposed quota for food deliveries. Nusia mentioned that Potocki would discretely smile as a sign of solidarity as Jews passed by during the German occupation.

Я так розумію, що тут вже згадується Альфред/Антоній (він же син Романа, внук Альфреда/Jósef Потоцького, він же правнук Альфреда/Войцеха)

А на вікіпедії, ще пише про штаб вермахту в палаці:

Potoccy w czasie II wojny światowej nie byli prześladowani przez Niemców, a w zamku mieścił się sztab Wehrmachtu. Przed wkroczeniem Armii Czerwonej 1 sierpnia 1944 roku, Alfredowi Potockiemu udało się uciec na Zachód i bardzo wiele dóbr zamkowych – za pozwoleniem Niemców – wywieźć. W czasie działań wojennych II wojny światowej zamek nie ucierpiał.

 

Здається я ще більше не розумію. Як в замку міг бути штаб вермахту, Потоцькі мали на службі багато євреїв, дружили і поважали багатьох євреїв в Ланьцуті, звідкись та Ханукія при вході, і їх Німці не переслідували? І тільки коли радянські війська прийшли, тоді останній Потоцький і виїхав з Ланьцута.

Як казала гід, карети заїздили в середину палацу, адже в’їзд був широкий. Гості з карети виходили, і йшли наліво, по ось такому камінному творінні – герб Потоцьких з написом “Scutum Opponebat Scutis”, щось типу “Щит проти опозиції”, чи “Захисний щит від ворогів” чи “Захисний щит”. А карета далі проїздила на подвір’я палацу.

В середині палацу фотографувати заборонено. Та й світла там мало для якісних фото. Одним словом – шикарно жили пани польські, шляхтичі, перемішані з євреями. Складна, неоднозначна історія Польщі.

Конюшня і музей карет/возів – wozownia:

Там теж без знаку гербового не обійшлось:

І навіть коні, біля своїх імен мали знак гербовий Потоцьких:

 

А жидівський цвинтар в Ланьцуті, як і всі подібні цвинтарі в Польщі, закритий, подалі від ультра-націоналістів та вандалів. Шкода, а я б прошвирнувся 🙂 Дзвонити не хотів, бо йшов вже на вокзал. Хоч не розумію єврейських написів, але історично мені все цікаво.

Більше фото тут:

 

Я вже якось і змучився, і не дуже хотів до Пшеворська то ж поїхав до Ярослава поїздом за 7.05 зл. До слова, жд. вокзал в Ланьцуті знаходиться далеченько від центру міста, що я добре пішки пройшовся.

Знову ж, по-дорозі з автобуса бачив одну плантацію малих яличок, уявіть собі просто – посеред чистого поля люди посадили ялиці.

Jarosław

Вокзал щойно відбудували новий.

Багато про Ярослав не маю що сказати. Час від часу їздимо дорогою А4, то завжди бачимо вивіски до Корчови. От одну з

таких сфоткав, так би мовити “Я під нею був”:

Центр міста класний, широкий, просторий, не тісно.

Я пройшовся околицями центру і за пару годин я перетнув центр може 3 чи 4 рази 🙂 Це ознака, що місто таки мале 🙂

 

Цікавий пам’ятник:

Хто має добрий зір і уважність, той побачить зірку Давида і звичайно хрест поруч.

Цікаві двері в тому костьолі – з історією.

966 – 1364

1386 – 1655

1656 – 1794

1795 – 1971

 

Алое, алое, кругом велике алоеееее 🙂 (агава)

То на замку, але там тільки костьол (kolegiata bożego ciala) працює:

І українська гр-кат собор:

 

Більше фото тут:

 

Day 3: Jarosław – Kraków [May-11]

За 10 зл. власниця того “Krakowiaka”, де я переночував, відвезла мене до жд. вокзалу. Почекав поїзда, і вже до 2 дня я був в Кракові. Поїздів до Кракова є багато, адже це найпопулярніша траса. Але я вирішив рано поспати, і замовив собі білет на 11:03 год. PDF-ка і QA-code рулять, але цього разу, сканер чомусь не просканував коректно, і провідник питав мене паспорт, для підтвердження електронного свідоцтва особи, чи щось таке.

До речі для порівняння, той автобус без резервації тільки від Жешува до Кракова мені коштував 30 зл., а тут поїзд від Ярослава до Кракова коштував 40 зл. і за тих же самих 40 зл. ніч в хостелі Жешув. Я до того, що завжди поїзд на довгі відстані значно дешевше ніж автобус. Ну і звичайно, треба слідкувати за знижками.

Витрати

Приблизно: 200 зл.

Висновки/Нотатки для майбутніх подорожей

  • Прямий поїзд Jaroslaw – Zamość таки є – 6:14, 6:20, 8:06. Не знав, бо на сайті rozklad-pkp.pl є тільки той рейс, який через Люблін, а це дуже довго.
  • Не знав що є, Rzeszow – Markowa автобус, точніше це автобус через Krasne – Karczkowa – Markowa – Sietesz – Kańczuga – Mikulice і до Przeworsk. Але їде від довго, і згідно графіку, тільки один на маршруті. Але якщо б так треба вертатись з Пшеворська колись, то буду знати цей автобус. Більше інфи тут або тут.
    ОТЖЕ до Пшеворська є автобус !!!!
  • Eurobus кожної години з Перемишля до Жешова через Ярослав, Ланьцут. Стає також на зупинці в Перемишлі на вул “3 Мая”, навпроти дому гандловеґо, недалеко від архіву.

Ресурси/Джерела

 

Інші, глобальні висновки

  • Я не вивчав історію роду Потоцьких так детально. Хоча, мене цікавлять землі, які вони володіли. Зокрема, Потоцький Альфред/Jósef, на рік 1858-1879 володів селом Товщів (Львівська обл.), а сусіднім селом Siedliska (Селисько, не Селиська(Бобрка)) володів Roman hr. Potocki (володів тільки до 1904-го, потім вже був Pawiel ks. Sapieha). Цілком логічне питання – “Андрію, що ти тут робиш з цими Потоцькими?” Відповідаю, – “Ще до Романа Потоцького, Селиськом володів Ігнатій Теліга (~1858-1879), а перед ним власником Селисько був такий собі Едуард ЛЮНДА (LUNDA), який жив в будинку під номером №1, і жив там з жінкою і мав дітей, і я маю фото-копії метричних даних 🙂 Але перед після приходу Потоцького, вся сім’я ЛЮНДА десь пропала з Селисько. І передбачаю, що потенційно той рід LUNDA може бути пов’язаний з LUNDA носіями з с. Новиця, під Калушем, які чомусь в роки 1850-1855 змінили прізвище на LUNDIAK”. “От оно чьо” 🙂
    І будучи в Ланьцуті, мені підказали, що є так звані “Wykaz właścicieli dóbr tabularnych”. Знайшов я в Інтернеті такий WYKAZ за 1902 рік. Ну і вже добре, що з’їздив в Ланьцут, щось та й взнав.
  • Я вже писав десь, що відкривши для себе Польщу, досліджуючи історію та генетику поляків я був здивований, настільки багато поляки переплелись з євреями. Це важкий, довгий період життя Східної Європи. І вже не перший раз зауважив, що саме в Польщі, я бачу дуже багато поєднань Християнства та Іудаїзму, не конкретно, але між людьми. Тільки в Польщі може бути поряд Християнський хрест і Зірка Давида. Це було в Маркові на могилі, це було Ярославі біля памятника богатерам. Мені здається, людям в Польщі байдуже на релігійні різниці, люди цінують минуле, шанують його, яке б воно не було. І саме головне, гуманна, людяна точка зору на між-етнічні питання завжди присутня. Хоча й ультранаціоналісти та неофашисти теж присутні в Польщі. Така двобічність, такий дуалізм не даю мені спокою, дивно все це. Але це тема вже для мого блогу “N!  думок”.
  • Україні треба явно брати приклад автобусів з білетними автоматами. Тоді і штрафувати не прийдеться, як я описував в попередній статті. Регіональні автобуси мають автомат, і шофер прямо в автобусі видруковує своєрідний квиток-чек/квитанцію.
  • Вже не перший раз переконуюсь, що Європа здається такою казковою, коли ти живеш в задрипаному селі, де всі тільки коровами та свиньми займають, і ледь  на мінімальні зарплати проживають. Але коли пожити, поїздити Європою, то формується реалістичне бачення суті Європи. Яскравий приклад з вітряками.
  • Плантації – як же потрібно це Україні. Багато земель просто пусткою пропадає, люди випалюють траву кожного року. А можна ж засадити, чим не-будь – яблуками, сливами, вишнями, горіхами і хай росте. Правда є ризик, що на простогонах, в Україні холодніше ніж в Польщі. Але малоймовірно, адже ми в одній смузі. В любому випадку, на старості, я в селі в себе засаджу всі землі чимось потрібним.
  • Дивно, але по дорозі я бачив багато бокових доріжок, як і велосипедних так і просто бокових, які викладені асфальтом, і ще й ворови для витоків води є. От можуть же люди зробити добробут і затишок собі в державі, можуть!
Advertisements

Leave a Reply

Fill in your details below or click an icon to log in:

WordPress.com Logo

You are commenting using your WordPress.com account. Log Out / Change )

Twitter picture

You are commenting using your Twitter account. Log Out / Change )

Facebook photo

You are commenting using your Facebook account. Log Out / Change )

Google+ photo

You are commenting using your Google+ account. Log Out / Change )

Connecting to %s